Українська революція 1917 - 1921 років
 
                                                  
 
Третій Універсал Української Центральної Ради
(100-річчя проголошення Української Народної Республіки)
 
Третій Універсал Центральної Ради  державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що проголошував Українську Народну Республіку. Був проголошений 7 листопада (20 листопада за новим стилем) 1917року в Києві.
Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М.Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М.Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова зачитав текст Універсалу.
Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Україна стає
Українською Народною Республікою.
До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія. Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважно українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.
На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів. В Україні проголошувався 8-годинний робочий день. Запроваджувався державний контроль над виробництвом. Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами. Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд. Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.
На27 грудня(9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січняза новим стилем) 1918 року.
Погляди на універсал були різними, наприклад, кадети оголосили його капітуляцією перед більшовиками. Населення України не визнало скасування приватної власності. Всі господарства більші за 50 десятин ставали державними, таким чином селяни не отримали нових земель, а поміщики втратили свої господарства. Невдала земельна політика призвела до підтримки українським селянством більшовиків, які по встановленні своєї влади розподіляли землю за кількістю їдців у сім'ї.
Наслідки Третього Універсалу УЦР: було закладенооснови демократичного устрою Української держави; неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошених в універсалі заходів; наявність суперечливого становища: з одного боку УНР залишалась складовою частиною Росії, з іншого - УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії.
Новий етап у розбудові Української держави знаменувало прийняття Центральною Радою Третього Універсалу 20 листопада 1917 р. Тут чітко спостерігається перехід від автономістської до самостійницької концепції бачення державного устрою України. Головним положенням Третього Універсалу було проголошення Української Народної Республіки.
 
______________________________________________________________________________________________________________________________________
 
БУДЕ АРМІЯ - БУДЕ ДЕРЖАВНІСТЬ!
 
Першим військовим міністром УНР, який головною метою свого життя бачив творення національної армії, був Дмитро Вітовський. "Буде армія - буде державність!" - говорив він, оголошуючи загальну мобілізацію в українську армію.
2 серпня 1919 р. із Бреслау до Кам'янця-Подільського о 03.30 ранку збирався відлетіти літак "Zeppelin Staaken (R-XIVa)" під маркуванням "R-71/18", на якому мав відлетіти Д.Вітовський та його ад'ютант Ю.Чучман із українськими грішми (3 мільйони крб.). Але аероплан полетів тільки о 10.00 годині ранку, бо "мотор був несправний і його приходилось лагодити". Літак впав у ліс під Ратибором і розбився через несправність у моторі. Д.Вітовський загинув.
Тіло Вітовського перевезли до Берліна. Все було наче пристойно: на металевій домовині червоніла козацька китайка, на ній лежали дві перехрещені шаблі і козацька шапка, біля голови - полковницька булава. Пролунав вірш Олександра Олеся "Пам'яті Д.Вітовського" (1919 рік):
Схилімо голови…Нова труна,
нова тяжка безмірна втрата…
Розбитий келих без вина;
народ без сина і без брата…
Поховали українця в позиченій гробниці на чужій землі. У 1928 році Крайове Товариство Охорони Воєнних Могил перепоховало його в окремо збудовану гробницю. 1 листопада 2002 року його прах урочисто перепоховали на Личаківському цвинтарі м.Львів серед січових стрільців.
Українські Січові Стрільці - це вицвіт українського відродження, адже під небесно-золоті знамена стали найкращі з кращих: поети Василь Пачовський, Антін Лотоцький, Роман Купчинський, Богдан Лепкий, Олесь Бабій, Юрко Шкрумеляк, Михайло Курах, Богдан Кравців; художник і композитор Левко Лепкий; режисер, поет і композитор, автор пісні "Ой у лузі червона калина" Степан Чарнецький; хімік, поет, пілот, капітан Петро Якович Франко. Словом, як у часи відродження, на десять воїнів припадав один митець. Серед таких митців був Дмитро Вітовський.
Він закінчив гімназію. У 1909 році Вітовський відбув однорічну службу в австрійському війську та завершив її у званні хорунжого. Вступив на правничий факультет Львівського університету, домагався українського навчання для студентів. Як наслідок - судовий процес, виключення з університету, в'язниця. Повернувшись на волю, Дмитро успішно завершив навчання в Краківському університеті. Дев'ятнадцятилітнім опублікував свої перші поезії.
У ті часи з піснею Івана Франка "Гей січ іде…" розвивався молодий січовий рух.
Гей січ іде,
Красен мак цвіте!
Кому прикре наше діло, -
Нам воно святе.
У якого ж українця не спрацює генна пам'ять від цих слів?!
Прагнучи долучитися до святої справи, Дмитро познайомився з Іваном Франком і вступив до УРП - партії, яка мала на меті створення незалежної України. Від самого початку війни двадцятишестирічний Дмитро Вітовський очолив перший курінь січових стрільців. Стрільці склали ту ж присягу, що й австрійські вояки, але, з волі Вітовського, стрілецтво склало ще й присягу на вірність Україні.
За перемогу на горі Маківка Дмитро Вітовський удостоївся медалі "За хоробрість". 27 червня 1915 року стрільці його куреня вступили на вулиці Галича і за наказом командира над княжим містом підняли український національний прапор. За це Вітовський отримав догану від австрійського командування.
Після поранення в ногу сотника перевели на Волинь. Перед від'їздом він пішов до лікарні попрощатися з товаришами розбитої сотні, з Іваном Франком. Від того часу зберігається світлина Івана Яковича і Дмитра Вітовського.
На Волині сотник Вітовський домігся відкриття 11 українських шкіл. Тут Дмитро одружився з Марією, зазнав звичайного людського щастя, через рік знайшлася дочка Надійка.
Та боліло серце січового полковника Дмитра Вітовського… Січові стрільці воювали за Австрію у складі австрійського війська, бо були підданими Австрії. В ім'я чого вони воювали? Він же не вірив, що українську державу можна збудувати при австрійських багнетах. Ні, треба орієнтуватися тільки на власні сили, яких обмаль, адже жоден народ, який орієнтується на чужу силу, не виборов собі незалежності.
У цьому Вітовський пересвідчився, коли січовий легіон перейшов Збруч. Він із найкращою сотнею мав розповідати східноукраїнському населенню про добрі наміри австрійців. Смішно! Австрійці - великі приятелі України! Будуть вони приятелями, поки отримуватимуть українське м'ясо, сало, хліб. Гірко йому було носити австрійський мундир, але не міг покинути легіону, полишити своїх стрільців. Та гіркими думками справі не допоможеш.
Невдовзі Дмитро Вітовський разом із січовими стрільцями став під прапор Центральної Ради: застеріг усіх стрілецьких старшин щодо вживання виключно української мови. Жодного німецького слова! Воював на Катеринославщині, Херсонщині, був ад'ютантом отамана Мирона Тарнавського, якого військова влада змістила за потурання державницьким настроям старшин УСС. У квітні-червні 1918 р. січові стрільці визволяли місто Олександрівськ з "московських кайдан". Саме завдяки їм у Запоріжжі з'явилися перші українські школи і навіть перша українська газета "Січ".
1 листопада 1918 року Дмитро Вітовський очолив Листопадовий чин. Тоді він телефонував до Києва: "Зайнятий українськими військами Львів складає поклін Києву, столиці всієї України".
22 січня 1919 року Вітовський брав участь в проголошенні соборності України біля собору Святої Софії. 12 лютого 1919 року творець української армії Д.Вітовський подав у відставку, а амбітний Є.Петрушевич її прийняв. Весною 1919 року Державний Секретаріат відрядив полковника Вітовського на світову конференцію в Парижі. Голова делегації УНР у Парижі Вітовський вирушив у дорогу просто з містечка Рожнятів, де тоді мешкала його сім'я, де Марічка очікувала сина. Жодного разу Дмитро Вітовський не побачив сина Дмитра, який продовжив справу батька.
 
 
До 100-річчя прийняття Другого Універсалу Украї
мнської Центрамльної Рамди
Друмгий універсамл Україмнської Центрамльної Рамди державно-правовий акт, що зафіксував домовленості між Українською Центральною радою та Тимчасовим урядом Росії. Проголошений Володимиром Винниченком16 липня 1917 року в Києві, на урочистому засіданні в Педагогічному музеїяк відповідь на телеграму Тимчасового уряду Центральній Раді.
 Згідно з ІІ Універсалом, Тимчасовий урядвизнавав право України на автономію, а УЦР та Генеральний секретаріат органами державної влади в Україні. Натомість, УЦР змушена була погодитися на те, що остаточно питання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими Зборамита визнати, що Україна не претендує на повну державну незалежність. Центральна рада приймала умови Тимчасового уряду Росії про розширення її складу за рахунок представників національних меншин України. Вона взяла зобов'язання розробити проекти законів про українську автономію для їх розгляду Установчими зборами Росії. Щодо армії, то в Універсалі було зазначено: «Що торкається комплектовання військових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушення боєспособности армії».
 II Універсал був неоднозначно сприйнятий українцями. Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши «другим Переяславом». Гострій, почасти справедливій, критиці піддав його лідер українських націоналістів Микола Міхновський. Більше користі з українсько-російського договору (а саме таким були II Універсал у поєднанні з Декларацією Тимчасового уряду) отримали росіяни. Визнаючи право українців на автономію, Тимчасовий уряд, не давав їм нічого зверх того, що вони вже і без його благословення здобули. Більше того, УЦР навіть відмовилася від певної свободи дій. Так, зокрема, вона запевнила, що налаштована рішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії України» до скликання Установчих зборів. До того ж, УЦР добровільно віддавала Тимчасовому урядові право затвердження членів українського Генерального секретаріату, яке раніше належало їй. Отже, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції. Водночас це був компроміс.
 Другий універсал ЦР не має одностайної оцінки серед сучасників та дослідників. Так, наприклад, М.Грушевський(який на той час був головою УЦР) вважав, що «порозуміння УЦР з російським урядом відкрило нову сторінку в житті України». Сучасний дослідник Я.Грицакзазначає, що «без сумніву, Другий універсал був кроком назад у порівнянні з першим».
 
______________________________________________________________________________________________________________________________________
 
100 років тому Українською Центральною Радою було створено Генера
мльний секретаріамт
 
Комітет Української Центральної Ради 28 червня 1917 року на своєму засіданні ухвалив створення Генерального секретаріату і передав йому виконавчі функції.
Перший склад Генерального секретаріату складався з 8 генеральних секретарів та генерального писаря. Очолював Генеральний секретаріат Володимир Винниченко. Першими генеральними секретарями були: Володимир Винниченко - генсек внутрішніх справ, Борис Мартос - генсек земельних справ, Симон Петлюра - генсек військових справ, Валентин Садовський - генсек судових справ, Іван Стешенко - генсек освіти, Сергій Єфремов - генсек міжнародний справ, Микола Стасюк - генсек продовольчих справ, Христофор Барановський - генсек фінансів, Павло Христюк - генеральний писар.
В.Винниченко, Б.Мартос, С.Петлюра, В.Садовський, І.Стешенко були членами Української Соціал-Демократичної Робітничої партії, С.Єфремов соціал-федералістом, М.Стасюк непартійним соціалістом (згодомсоціал-революціонер), Х.Барановський позапартійним, П.Христюк соціал-революціонером.
Першим документом, який визначав контури програми діяльності уряду, стала Декларація Генерального секретаріату, вперше оприлюднена В.Винниченком на пленарному засіданні Української Центральної Ради.
Хоч основні положення І Універсалуі Декларації Генерального секретаріату передбачали встановлення в Україні лише автономно-федеративного устрою у складі Російської держави, вони викликали величезне занепокоєння у Петрограді.
Вже через кілька днів після створення Генерального секретаріату до Києва прибула делегація Тимчасового урядуу складі міністрів Керенського, Терещенката Церетелі. За короткий час між ними, Грушевським, Винниченком та іншими членами Генерального секретаріату були проведені важкі, але інтенсивні переговори. Їх підсумками стали текст нового Універсалу УЦР і Декларація Тимчасового уряду про регламентування крайового управління в Україні. Обидва ці документи 3 липнябули оголошені на засіданні УЦР.
У ході наступних переговорів у Петрограді українська делегація вимагала у Тимчасового уряду затвердження Статуту Генерального секретаріату, який був затверджений
УЦРі названий «першою конституцією України».
Переговори завершилися тим, що прем'єр-міністр Росії О.Керенський підписав «Інструкцію Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні», нормативно-правового акта, обов'язкового до виконання місцевими органами в Україні (замість Статуту Генерального секретаріату). Згідно з «Інструкцією», повноваженняГенерального секретаріату значно обмежувалися і поширювалися лише на Київську, Волинську, Полтавську, Подільську та частково Чернігівську губернії. Скорочувалась кількість секретарств (яка на той час досягла 14). З компетенції ГС вилучалися військові, продовольчі та судові справи, шляхи сполучення, пошта і телеграф. Відповідно до «Інструкції»,Українська Центральна Рада могла лише висувати кандидатів на посади генеральних секретарів, яких призначав Тимчасовий уряд.
Після бурхливих дебатів і погроз Винниченка залишити свою посаду 7 серпня УЦРзатвердила «Інструкцію Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні».
Проте після численних конфліктів Винниченка з представниками УПСР13 серпня Мала радаприйняла його відставку з посади голови Генерального секретаріату. Формування ГС доручили соціалісту-федералісту Д.Дорошенку, який до цього працював на посаді головного комісара Тимчасового уряду Галичини і Буковини.14 серпня Мала рада затвердила новий склад ГС.
Але вже 18 серпняД.Дорошенко зрікся керівництва Генеральним секретаріатом, після чого головувати в ГС знову запропонували В.Винниченку.
Тимчасовий уряд, попри своє негативне ставлення до В.Винниченка, 1 вереснябув змушений затвердити склад ГС на чолі з ним.
Протягом жовтня-січня відбулися 63 засідання ГС, на яких розглянуто понад 430 питань політичного, економічного, військового, дипломатичного характеру.
У жовтні 1917 року Тимчасовий уряд постановив припинити видачу Генеральному секретаріату коштів, притягти його членів до судової відповідальності за сепаратизм та участь у скликанні Всеукраїнських установчих зборів, а також викликати В.Винниченка для пояснення у цій справі.
3 листопада 1917 року  на засіданні ГС обговорювали питання про поїздку до Петрограда В.Винниченка, генеральних секретарів І.Стешенка й О.Зарубіна для переговорів з Тимчасовим урядом у справі політичного становища в Україні. Несподівану розв'язку цього питання створив більшовицький переворот у Петрограді 7 листопада.
Після7 листопада 1917 року Генеральний секретаріат розширив свою компетенцію на військові та продовольчі справи, шляхи сполучення, торгівлю та промисловість з призначенням відповідних Генеральних секретарів (тобто було відновлено дію Статуту Генерального секретаріату у повному обсязі). ГС видав звернення «До війська і громадян України» (всі війська і всі партії повинні визнати владу Генерального секретаріату УЦР і «всеціло підлягати його розпорядженням»). Впродовж короткого часу були прийняті ухвали про поширення влади ГС на всі губернії України, припинення воєнних дій у Києві, розформування офіцерських і добровольчих загонів, реорганізації і демократизації штабу Київського військового округу тощо.
Генеральний секретаріат діяв до 22 січня 1918 року, коли (після проголошення IV Універсалу УЦРпро незалежність Української Народної Республіки був перейменований на Раду народних міністрів УНР.
 
______________________________________________________________________________________________________________________________________
 
100 років тому видано Перший Універсал Центральної Ради
 
Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої сили в Україні, Центральна Рада 23 червня 1917 р. видала Перший Універсал до українського народу, який був зачитаний на Другому військовому з'їзді у Києві. У цьому урочистому акті проголошувалося: «Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!.. Хай буде Україна вільною. Не відділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям... Ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя». Зазначалося також, що тільки всенародно обрані Українські установчі збори (сейм) мають право ухвалювати в Україні закони.
Вслід за цим на пропозицію Української партії соціалістів-революціонерів було утворено Генеральний секретаріат Центральної Ради  виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив Володимир Винниченко. Він одночасно був затверджений генеральним секретарем внутрішніх справ. Генеральними секретарями стали також С.Єфремов (згодом  О.Шульгин), Х.Барановський, С.Петлюра, Б.Мартос, В.Садовський, І.Стешенко, М.Стасюк, а генеральним писарем  П.Христюк. У першому українському уряді п'ять місць займали соціал-демократи, соціалісти-революціонери  два, соціалісти-федералісти  одне. Із дев'яти членів уряду був один безпартійний  кооператор.
Стан справ в Україні, зокрема проголошення Першого Універсалу, занепокоїв російські офіційні кола в Петрограді. 11 липня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським. Вона провела переговори з українськими представниками в складі М.Грушевського, В.Винниченка і С.Петлюри. У результаті було досягнуто порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом. Міністри Тимчасового уряду визнали право України на автономію та погодилися з тим, щоб Центральна Рада і Генеральний секретаріат стали крайовими органами влади в Україні. Центральна Рада у свою чергу визнавала майбутні Всеросійські установчі збори і до їх скликання зобов'язувалася не здійснювати ніяких таємних заходів щодо встановлення автономії України.
Під час переговорів було вирішено проблему представництва в Центральній Раді національних меншин. Неукраїнським партіям та організаціям виділили 30% місць. Передбачалось обрати новий склад Генерального секретаріату, до якого також увійшли б представники національних меншин.
 
 
______________________________________________________________________________________________________________________________________
 
1 травня виповнюється 100-річчя створення Першого українського полку імені Богдана Хмельницького
 
Пемрший україмнський іммені Богдамна Хмельнимцького помлк перша українська військова частина в російській армії. Сформована 1 травня 1917 року в Києвіна добровільних засадах. Створення полку поклало початок українізації військових частин у російській армії.
24 березня 1917 року військове віче (1000 солдатів і офіцерів) ухвалило організувати Український охочекомонний (добровільний) полк.
На початку квітня (за ст.ст.) на етапно-розподільному пункті в Києві зібралося близько 3 тис. солдатів-українців, які заявили командуванню Київського військового округу про своє бажання утворити 1-й охочекомонний піший полк ім. гетьмана Б.Хмельницького.
Їхнє рішення зустріло різко негативне ставлення як з боку командування Київського військового округу, так і представників російських партій в київських радах.
28 квітня вимогу солдатів-українців підтримала Українська Центральна Рада. Організацію українського полку відстоювали представники Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка. Саме завдяки наполегливій праці Клубу Полуботка і було сформовано цей полк.
1 травня 1917 року на влаштованому клубом святі, в якому брали участь частини київського гарнізону і солдати-українці з розподільного пункту, останні проголосили себе Першим українським козачим ім. гетьмана Б.Хмельницького полком на чолі з обраним ними командиром штабс-капітаном Д.Путником-Гребенюком.
Поки тривали переговори з командуванням Київського військового округу, у казармах на вул. Васильківській розпочалося формування полку організовано сотні та обрано старшин. Після поїздки делегації українців до командування Південно-Західним фронтом ген. О.Брусилова 4 травня було отримано дозвіл на формування охочекомонного українського полку, але в київському гарнізоні мали залишитися тільки 500 осіб.
Перший Український військовий з'їзд 1917 підтримав формування першої української військової частини, вимагаючи зарахувати до її складу всіх 3200 осіб, що записалися до полку, і призначив командиром полковника Юрія Капкана.
Структура полку відповідала зразкам російських полків того часу: складався з 4 куренів (батальйонів) у складі 4 сотень кожний, кулеметної сотні, відділи піших та кінних розвідників, відділ зв'язку, господарська сотні й медчастини.
Після невдалої спроби Полуботівцівпроголосити Незалежну Українську державу,Центральна Радапочала з підозрою ставитись до будь-яких військових патріотично налаштованих частин.
8 серпня 1917 року на вимогу командування Київського військового округу Центральна Рада дала згоду на виведення полку на Південно-Західний фронт.
Під час від'їзду ешелонів богданівців з Києва їх обстріляли, і полк зазнав значних втрат. Порушена Українською Центральною Радоюсправа з приводу цієї провокації так і не була завершена.
На фронті Богданівський полк знайшов в особі Петра Болобочанадієздатного опікуна. Користуючись своїм досвідом, він зміцнює полк новобранцями, допомагає богданівцям матеріально. Після реорганізації полку, з частини його складу було виділено новий полк, який складався з прибічників Центральної Ради. Він отримав назву 1-го Республіканського піхотного полку, а його командиром було затверджено Петра Болбочана. Богданівці відзначалися бойовим завзяттям у військових операціях.
20 жовтня 1917 року в Києві мав розпочатись Третій всеукраїнський військовий з'їзд. Незадовго перед тим Богданівський полк повернувся з фронту і розташувався під Волочиськом. На з'їзд прибули і делегати-богданівці: інженер Макаренко, Микола Галаган, полковий господар І.Андрущенко та командир полку Юрій Капкан як член Українського генерального військового комітету.
Делегати з'їзду обрали Командиром «з'їздівського» полку Юрія Капкана, а полковим ад'ютантом Миколу Галагана, який, згодом створював та керував цією частиною.
Пізніше полк брав участь у роззброєнні збунтувалих частин полтавського гарнізону. У січні 1918 вів бої із загонами Червоної Армії. Разом з Гайдамацьким кішем, рештки Богданівського полку на чолі з сотником О.Шаповалом захищали Київ та Центральну Раду від наступу військ М.Муравйова.
На початку 1918 року полк відійшов з військами УНР на Волинь.
З квітня 1918 року знаходиться у складі Запорізького корпусу Армії УНРяк 3-й Запорізький ім. гетьмана Б.Хмельницького піхотний полк.
Після гетьманського перевороту входив до дивізії генерала Олександра Натієва.
За Директорії у складі Армії УНР, як 4-й запорізький полк Запорізького корпусу.
 
______________________________________________________________________________________________________________________________________
 
Всеукраїнський національний конгрес
 
Всеукраїнський національний конгрес, перший представницький форум українського руху, який перетворив Українську Центральну Раду з київської на загальноукраїнську організацію.
Відбувся 19-21(6-8) квітня 2017 року у Києві. На конгрес прибуло 1500 учасників, у т. ч. 700 осіб з правом вирішального голосу, 200 - дорадчого, решта - 600 - були запрошеними чи гостями. Основними були такі питання: остаточне визнання
Української Центральної Радивсеукраїнським національним органом та поширення її компетенції на всю територію України (до середини квітня рішення УЦР фактично мали силу тільки для Києва).
Скликанню Всеукраїнського національного конгресу передувала значна організаційна робота, в епіцентрі якої стояв
М.Грушевський. У виступі на українській маніфестації 1 квітня (19 березня), у статтях в українській періодиці (з 26 березня до 19 квітня ним було опубліковано більше десяти статей) він закликав український народ до єднання на засадах домагання широкої національно-територіальної автономії України у складі Російської Федеративної Республіки із забезпеченням прав національних меншин.
Вимога автономії України викликала шалену протидію багатьох партій, організацій, починаючи від чорносотенства й закінчуючи загагальноросійськими демократичними організаціями. Проти українських домагань виступили також Київська більшовицька організація, президії виконавчих комітетів Ради об'єднаних громадських організацій, Ради робітничих депутатів, Ради військових депутатів і Коаліційної студентської ради. Наступальну наклепницьку кампанію розгорнули московські і київські часописи: "Русские ведомости", "Русское слово",
"Киевлянин","Киевская мысль"та ін. Вони звинувачували українців у намаганні надати Всеукраїнському національному конгресу статусу Українських Установчих зборів, самочинно проголосити автономію й захопити владу в Україні, розвалити єдиний фронт, українізувати російськомовні школи, очистити Україну від інших національностей під гаслом "Україна для українців" тощо.
З цього приводу
М.Грушевський,В.Винниченкота інші члени Української Центральної Ради дали чіткі, гранично зрозумілі роз'яснення, які звели нанівець усі домисли й інсинуації.
Вступним словом 19(06) квітня 1917 року в приміщенні Київського купецького зібрання (нині будинок філармонії) Всеукраїнський національний конгрес відкрив голова Української Центральної Ради М.Грушевський, одноголосно обраний почесним головою з'їзду. Протягом перших двох днів засідань Всеукраїнського національного конгресу заслухав 8 загально-інформаційних рефератів-доповідей: "Державне право і федеративні змагання на Україні" (доповідач
Д.Дорошенко); "Федералізм. Домагання демократичної Федеративної Російської Республіки" (О.Шульгін); "Автономія широка і обмежена, національна й територіальна. Домагання широкої національно-територіальної автономії України і права національних меншостей та їх забезпечення" (Ф.Матушевський); "Основні підстави організації української автономії" (М.Ткаченко); "Спосіб і порядок фактичного творення автономії України. Українська автономія і Всеросійські Установчі збори" (Ф.Крижанівський); "Про територію і населення автономії України" (В.Садовський); "Про забезпечення прав національних меншин" (П.Понятенко); "Конкретні українські домагання до Тимчасового уряду" (солдат Колос).
В обговоренні доповідей взяло участь близько 100 делегатів.
Оцінюючи в цілому реферати, проголошені на Всеукраїнському національному конгресі, М.Грушевський писав, що вони мали декларативний характер, проте генеральний напрям - широка національно-територіальна автономія України у складі Російської Федеративної Республіки - простежувався виразно.
Протягом трьох днів Всеукраїнський національний конгрес прийняв 13 резолюцій з питань забезпечення для України широкої національно-територіальної автономії і захисту прав національних меншин; прерогатив Російських Установчих зборів; необхідності організації Крайової ради з представників "українських країв і міст, народностей і громадських верств"; про представництво на міжнародній мирній конференції від усіх народів, які мають безпосереднє відношення до війни; про підтримку домагань інших народів Росії на національно-територіальну автономію.
Всеукраїнський національний конгрес висловив протест проти претензій на українські землі, заявлених Польською державною радою, та зобов'язав УЦР організувати зі своїх депутатів і представників національних меншин комітети для вироблення проекту автономного статусу України тощо.
Третій день засідань Всеукраїнського національного конгресу - 21(08) квітня був присвячений повністю виборам до УЦР та її виконавчого комітету. У результаті проведеного голосування було обрано голову (М.Грушевського), двох заступників чи товаришів голови (В.Винниченка і
С.Єфремова) та 115 членів УЦР (за кілька наступних днів число її членів зросло і становило 125). Виконавчий комітет УЦР налічував 21 члена й одного кандидата в члени Комітету (з липня називався Малою Радою).
 
______________________________________________________________________________________________________________________________________
 
17 березня 2017 року - минає 100 років від початку Української революції та утворення Центральної Ради
    1917-й рік поклав початок відродженню української державності. Події, які сталися 100 років тому  Українська революція  були переламними й досі визначають сьогодення України. Саме тоді українці отримали практичний досвід створення держави у ХХ столітті, а поняття України вперше за кілька століть з суто географічного перетворилося і на політичне  УНР була офіційно визнана рядом держав. За ініціативоюТовариства українських поступовців і Української соціал-демократичної робітничої партіїв Києві16 березня1917 рокубуло скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.
   Самостійники на чолі з М. Міхновськимвиступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко,Д. Дорошенкоі їх прихильники зТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради. 17 березня 1917 року у Києвіз ініціативиТовариства українських поступовцівза участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організаційбуло проголошено утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР обраноМихайла Грушевського. Цього ж дня, УЦР телеграмою повідомила керівниківТимчасового урядуГ.ЛьвоваіО.Керенськогопро своє утворення.
    22 березня1917 рокуУЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли27 березня1917 рокукерування перебравМ. Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху.
    Створення УЦР стало видатною подією в національно-демократичній революції 19171920 pоків. Українська Центральна Рада виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення, діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.
 
                                                         
 
 © Чемеровецька районна державна адміністрація, 2007-2017