Європейська інтеграція
 
 
 
 
  
  
Україна - ЄС: реалії та перспективи співпраці
Європейський Союз зацікавлений у створенні по всьому периметру своїх кордонів смуги сталого економічного розвитку, політичної і соціальної стабільності та добросусідства. Формування нових форм транскордонних відносин є особливо важливим для прикордонних громад і регіонів України, яка від травня 2004 року набула статусу безпосереднього сусіда розширеного ЄС.
Сьогодні Програма прикордонного співробітництва (ППС)
Тасіsдля України складається з двох окремих частин:
Програма сусідства;
Розвиток прикордонної інфраструктури.
ППС
Тасіsпередбачає впровадження 12 програм сусідства, учасницею чотирьох з яких є Україна:
Україна - Польща - Білорусь (механізм
Тасіs - Іntеrrеg);
Україна - Угорщина - Словаччина (механізм
Тасіs - Іnterreg);
Україна - Румунія (механізм
Тасіs - Phаrе);
CADSES(транснаціональна програма).
Учасниками програм сусідства виступають тільки місцеві та регіональні інституції територіальних утворень (по обидві сторони кордону), залучених до участі у відповідних програмах сусідства.
Програма прикордонного співробітництва знаходиться у стадії трансформації в нові Програми сусідства (2004-2006 рр.), як передумова запровадження після 2006 року Нового інструменту сусідства - ініціативи, яка буде спільною для країн - членів ЄС та їх безпосередніх сусідів і спрямовуватиметься на поглиблення регіональної та транскордонної співпраці.
Для розвитку міжрегіонального співробітництва в сучасній Європі існує розвинене правове і міцне інституційне підґрунтя. Правову основу складають європейські хартії та конвенції, серед них: «Європейська хартія місцевого самоврядування» (Страсбург, жовтень 1985 р.), «Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними громадами та владами» (Мадрид, травень 1980 р.) - і особливо Протокол до неї, який поширює дію цієї конвенції до міжтериторіального співробітництва (Страсбург, травень 1995 р.), «Європейська хартія регіональних мов і мов меншин» (Страсбург, листопад 1992 р.) - зокрема у частині, що стосується транскордонного обміну, «Хартія Конгресу місцевих і регіональних влад Європи» (ухвалена Комітетом міністрів 14 січня 1994 р.). Слід також згадати проект «Європейської хартії регіонального самоврядування», прийнятий Конгресом місцевих та регіональних влад Європи Ради Європи 5 червня 1997 р.
Юридичні норми більшості європейських країн, і країн СНД також, не містять законодавчих актів, які стосуються безпосередньо транскордонного співробітництва. 24 червня 2004 р. був ухвалений Закон України „Про транскордонне співробітництво”, котрий серед іншого визначає завдання, принципи державної політики, повноваження суб'єктів у сфері транскордонного співробітництва, принципи і форми державної підтримки, фінансове забезпечення транскордонного співробітництва. Водночас слід відзначити, що цей закон містить суперечливі правові норми у тій частині, що регламентує різні питання участі місцевих органів влади в міжрегіональному та транскордонному співробітництві.
Необхідно звернути увагу і на деякі негативні аспекти закону. Цей документ, по-перше, не розглядає транскордонне співробітництво як складову регіональної політики України; по-друге, не враховує зміни механізмів підтримки транскордонного співробітництва з боку ЄС, зокрема нових інструментів сусідства й реформування відповідних програм
(FARE, TACІS, ІNTERREG);по-третє, фактично консервує існуючі форми державної фінансової підтримки, не визначаючи джерел та механізмів її отримання.
Досвід транскордонного співробітництва Польщі, інших центральноєвропейських країн - сусідів України показує, що воно розглядається ними як складова політики регіонального розвитку. У зазначених країнах відсутні закони про транскордонне співробітництво, але діють закони щодо регіонального розвитку.
Істотну допомогу у здійсненні міжрегіонального та прикордонного співробітництва надають європейські організації. Ключове місце серед них належить Раді Європи. До найважливіших європейських інститутів, що діють у сфері міжрегіональної співпраці, можна віднести:
1. Постійну конференцію місцевих влад і регіонів Європи
(KGRE).Її основними завданнями є надання зауважень та пропозицій щодо покращення розвитку місцевих громад і регіонів.
2. Комітет транскордонного співробітництва Європейської Ради
(САНСТ).Комітет розробляє модельні угоди щодо створення єврорегіонів, аналізує механізм застосування Мадридської конвенції.
3. Робочу раду європейських прикордонних регіонів
(AGEG). Вона утворена з метою полегшення транскордонного співробітництва регіонів та представляє їх у міжнародних організаціях.
Українсько-польські прикордонні території мають відносно добре розвинутий рівень співробітництва, сучасну динаміку якого необхідно розглядати крізь призму спільної історії, що налічує не одне століття. Але поновлення прямих зв'язків між двома країнами почалося після подій 1989 і 1991 рр.
Україною на урядовому рівні підписані Угода про основні принципи транскордонного співробітництва з Польщею (травень 1993 р.) та Угода про режим переміщення через українсько-польський кордон, співробітництво і взаємодію в питаннях, котрі пов'язані з кордоном (січень 1993 р.). На підставі цих документів була створена Українсько-Польська Міжурядова Координаційна Рада з питань транскордонного співробітництва. Діяльність Ради спрямована на розробку загальної Програми планування прикордонних територій Польщі й України, формування сприятливих економічних, правових та організаційних умов для спільної підприємницької діяльності в регіонах двох країн.
Водночас, багато експертів оцінюють роботу цієї Ради як неефективну й недостатню для реалізації потенціалу та потреб прикордонних регіонів.
Можна говорити про існування двох взаємозалежних форм міжрегіонального і транскордонного співробітництва: по-перше, співпраця між регіональною та місцевою владою (наприклад, між українськими областями й польськими воєводствами), а також між меншими територіальними одиницями; по-друге, взаємодія в контексті єврорегіонів.
Інституціональне польсько-українське транскордонне співробітництво в рамках єврорегіонів здійснюється на основі договорів, які підписують усі партнери. Структура адміністративного керування єврорегіонів визначена Асоціацією прикордонних регіонів Європи в Практичному посібнику із транскордонного співробітництва. Там зазначено, що серед інституцій адміністрування єврорегіонів повинні бути: Рада, Виконавчий комітет, Загальний секретаріат усього регіону, Національні секретаріати в кожній країні. Завдяки наявності такого Практичного керівництва структури адміністрування в кожному єврорегіоні є подібними. Полем діяльності в рамках єврорегіонів є спільна робота із сусідами в економічній, соціальній, культурній, туристичній, екологічній сферах.
Функціонування єврорегіонів відбувається через управління проектами, які фінансуються з різних фондів Європейського Союзу в рамках програм
FARE, TACІS, ІNTERREG, CREDO,а також міжнародними донорськими організаціями.
Польща і Україна входять до складу двох великих єврорегіонів: Карпатського, що охоплює західну Україну та південно-східну Польщу, а також частини території Румунії, Словаччини й Угорщини, та єврорегіону «Буг», до якого належать північні території обох країн, а також частина Білорусі.
На шляху реалізації транскордонного співробітництва існує або може виникнути чимало проблем і труднощів, основними серед яких є такі:
-відсутність чіткої концепції і стратегії українського уряду й урядів деяких сусідніх країн щодо реформ та загального напряму економічного розвитку;
-недооцінка транскордонного співробітництва як інструменту територіального розвитку і поліпшення якості життя населення прикордонних регіонів;
-високі тарифи, які перешкоджають двостороннім зв'язкам;
-законодавство заборонного характеру, мінливість податкових та економічних законів;
-розходження між адміністративними системами країн, що також ускладнює співробітництво. Польща пройшла процес децентралізації, і регіони одержали повноваження розвивати міжнародне співробітництво. Україна й Білорусь залишаються централізованими країнами;
-слабкий розвиток виробничої кооперації між підприємствами сусідніх країн, відсутність конкуренції, існування тіньової економіки.
 
З огляду на названі проблеми у сфері економіки і торговельних обмінів найближчим часом складно буде досягти відчутних результатів, за винятком упровадження конкретних проектів, які фінансуються за програмами
FARE, TACІS, ІNTERREGта ін.
Нестача знань і навичок у керуванні проектами також визначається експертами як проблема в діяльності єврорегіонів. На жаль, сьогодні в адміністративних органах працює мало кваліфікованих людей.
Витрати на адміністрування діяльності єврорегіонів покриваються із членських внесків партнерів. Однак питання коштів постійно залишається актуальним, тому що членських внесків не вистачає для реалізації великих проектів, а проектне фінансування обмежене за часом.
Окрім правових та економічних аспектів, які стримують розвиток єврорегіонів, існують і організаційні труднощі. Наприклад, у Карпатський єврорегіон (найбільший на території Європи - з населенням понад 10 млн. осіб) тільки української сторони входять чотири області. Велика територія створює проблеми в керуванні й призводить до постійної реорганізації структури єврорегіону. Дія цього негативного фактора посилюється через нестабільність економічних зв'язків нашої країни.
Прикордонне співробітництво нерідко виходить за межі регіонів, базуючись на спільності як державних кордонів, так і інтересів. Створення Європейським Союзом єврорегіонів - це не лише форма мобілізації територій на рішення загальних проблем, а й своєрідна школа спільного проживання в межах ЄС. До того ж ці регіони переважно невеликі, а тому мобільні у виборі форм співробітництва. Чого не можна сказати, наприклад, про єврорегіони «Буг» та «Карпатський», розміри яких фактично дорівнюють територіям цілих держав (скажімо - Нідерландів). Складно фінансувати такі величезні об'єднання, і ті суми, які вони одержують, ідуть в основному на підтримку загальної ідеї.
Наукове дослідження різних аспектів проблеми транскордонного співробітництва тільки починається. Але вже сьогодні можна стверджувати, що інтерес до цього напряму міжрегіональних економічних відносин постійно зростає, і насамперед завдяки успішному розвитку транскордонних установ у Європі. Водночас, недооцінка можливостей сформованих в Україні єврорегіонів і відсутність окремих правових механізмів їх функціонування не дозволяють адаптувати належним чином міжнародний досвід у цій сфері.
Ефективність проектів транскордонного співробітництва значною мірою залежить від стану політико-правового середовища як на рівні регіонів конкретної держави, так і на міжнародній арені. Виходячи з того, що норми міжнародного права, які визнала наша країна в комплексі із системою міждержавних і міжрегіональних угод, є достатніми для правового забезпечення транскордонного співробітництва, потреби у формуванні особливої нормативної бази для регулювання цих питань в Україні немає. Його правові основи повинні розвиватися через удосконалення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність узагалі, а також черезурахування специфіки транскордонних зв'язків у спеціальних законодавчих актах.
Світова практика транскордонного співробітництва у формі «єврорегіонів» передбачає взаємодію між рівноцінними партнерами. Однак аналіз існуючих економічних зв'язків засвідчив нееквівалентність ринкових середовищ учасників транскордонного співробітництва, що призводить до еміграції в нецивілізованих формах кваліфікованої робочої сили з України, імпорту низькотехнологічного устаткування й торговельного капіталу, а також експорту капіталів у формі депозитів із нашої країни.
Ефективність транскордонних зовнішньоторговельних зв'язків значною мірою визначається структурою експортно-імпортних поставок, що опосередковано свідчить про ефективність економіки, спеціалізації, рівень технічного розвитку виробництва та експортних можливостей всього регіону. Приміром, аналіз товарної структури зовнішньоторговельних потоків Львівської області з країнами Карпатського єврорегіону, зокрема з Польщею, показав недостатній рівень ефективності зв'язків зазначеного виду. Підтвердженням цього є негативне сальдо зовнішньоторговельного обігу й нераціональна структура експортно-імпортних операцій.
Тим часом загальні показники зовнішньоекономічної діяльності регіонів України з Республікою Польща, і зокрема в рамках єврорегіонів, зростають.
Оцінюючи ефективність фінансово-інвестиційних транскордонних зв'язків Карпатського єврорегіону, можна стверджувати, що попри вигідне геополітичне положення, наявні природні ресурси, кваліфіковані кадри, досягнення в наукових дослідженнях, значну місткість внутрішнього ринку, обсяги іноземних інвестицій в економіку України є незначними, якщо порівнювати з Польщею та іншими країнами Східної Європи.
До основних причин низької інвестиційної активності закордонних компаній, у тому числі й польських, на українському ринку варто віднести нестабільне фінансово-економічне становище в Україні, постійні зміни правового поля, надмірно жорсткий фіскальний контроль, недостатній розвиток ринкової інфраструктури, відсутність належного інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності, малорозвинену мережу посередницьких структур, сервісних центрів, консультативних бюро і т.п.
Слід також підкреслити однобічний напрям розвитку фінансово-інвестиційних транскордонних зв'язків і майже нульовий рівень українських інвестицій у прикордонні держави. За даними Держкомстату України, у нашій країні діє 972 підприємства з капіталом польських інвесторів, 580 з них - спільні. У Польщі ж створено лише 6 підприємств із українським капіталом.
Зважаючи на вступ Польщі в Європейський Союз, економічно вигідною стратегією могло б стати створення на її території спільних та дочірніх підприємств за участю українського капіталу. Контрольований експорт капіталу дозволив би скористатися в найближчому майбутньому перевагами західноєвропейського ринку, не зазнаючи нетарифних і тарифних обмежень, полегшити просування капіталів та товарів на ринки інших країн ЄС.
Діяльність єврорегіонів на території двох країн дала важливі результати: сформовані сприятливі умови для подальшого зближення народів України й Польщі, налагоджені контакти на рівні не тільки державних структур, а й людських відносин. Але ці результати недостатні в контексті потенційних можливостей учасників українсько-польського транскордонного співробітництва. Тому необхідно спрямувати зусилля сторін на:
-розробку оптимальної моделі співробітництва в рамках єврорегіонів із застосуванням положень законодавства, торговельних режимів і стандартів ЄС;
-пошук можливих шляхів усунення труднощів в одержанні фінансової допомоги через європейські Структурні фонди й програми, пов'язаних із різними процедурами та підходами виділення засобів за програмами
TACІSіІNTERREG;
-активізацію інвестиційної діяльності, перехід від торговельної до виробничо-торговельної діяльності, формування трансграничної банківської мережі й трансграничних торгово-промислових організацій;
-поліпшення і модернізацію транспортної інфраструктури двох країн.
 
 © Чемеровецька районна державна адміністрація, 2007-2015